Проект "Нибиру. Пробуждение"

Кожному

20 Февраль 2014 | Новости

У 2010 році, працюючи над проектом «Нібіру», я розглядав можливі сценарії революції в Україні. Варіантів тоді було без ліку, однак я зупинився на найбільш фантастичному і по суті банальному. (Повний варіант сітьового тексту можна прочитати ось тут) Чорновик альтернативної революції так і закінчився чорновиком, опублікованим у другому томі проекту — «Нибиру. Восход». Я про нього забув. Згодом, незадовго до сучасних подій, повернувся і був вражений, бо відомо, що закарбоване на папері слово назавжди лишається в історії.

Дам кілька цитат без коментарів. А далі, дійшовши до тексту вчорашнього вірша, мій читач хай робить висновки сам.

… Несмотря на действительное повышение уровня жизни украинцев, все же случилось нечто, толкнувшее их в хаос революции и освободительной войны, позже названой Гражданско-бандитской.

Во-первых, на улицах начали появляться вооруженные личности явно криминальной наружности. Некоторые, не боясь наказания, до смерти избивали участников волнений. Все чаще звучали выкрики о том, что правительство использует бандитов, чтобы справиться с государственными проблемами. Криминалитет действительно прилагал все усилия, чтобы удержаться. Но сотни бандитов не сумели устоять перед толпой когда-то мирных и запуганных в 90-е годы рэкетирами украинцев.

Появились лозунги «Долой бандитское государство», «Украина – для людей, а не для быдла» и «Синий – никто» (обидным прозвищем Синий называли Президента). Весьма значительным фактором, усилившим эти лозунги и подтолкнувшим украинцев к действию, стала массовая амнистия нескольких тюрем и колоний. Говаривали, что каждый бывший заключенный получил немалую сумму, чтобы совершать противоправные действия против украинского народа.

Занятным фактом также является и то, что бандиты и верные правительству милиционеры и военнослужащие не стали защищать административные здания, а занимались охраной коммерческих предприятий. Когда в Харькове на территории завода металлических изделий имени Фрунзе расстреляли четырех безоружных митингующий, над Украиной взвились первые крики о революции.

В отличие от своей мирной оранжевой предшественницы, эта революция стала весьма кровавой. Камеры предварительного заключения и тюрьмы оказались до отказа забиты митингующими обывателями, а на улицах вооруженные преступники убивали мирных жителей. Это не могло больше продолжаться, и толпа тоже обзавелась оружием.

Я не шукаю звання пророка і не жадаю визнання, лаврів або, що можливо, гонінь. Не хочу стравлювати братні нації. Без війни! Без кровопролиття! Без свавілля! Я закликаю свій народ! Не одумайся, але ЗАДУМАЙСЯ!

Все, що я можу зараз — дати вам свої слова.

Кожному

 

Чорні хмари смердючого диму

над крилом Михаїла пливуть.

За прикритими щільно дверима

закривавлене тіло несуть.

Ти ж, сміливо розправивши плечі,

від обурення навіть охрип,

все говориш про правильні речі:

«Замість Вітьки хай прийде Пилип».

Мружиш палко невиспані очі,

пальці рвучко стискаєш в кулак:

«З вами, браття, я кожної ночі!»

З вами розумом. Тілом – не так…

У теплі за країну воюєш

«Проти банди, Москви, рагулів»,

А себе ні не бачиш, не чуєш.

«Я ж за них – за своїх козаків!»

І сидітимеш тихо-претихо,

навіть з’їздивши раз на Майдан,

аж допоки не скінчиться лихо,

поки зміниться іншим пахан.

«Не важливо, хто стане при владі.

Лиш би свій, кому вірить юрба!

А чужому ми будем не раді,

в нас чужому хай буде «Ганьба!»

Як повернеться дишло – най буде.

Пхнули вік, то протягнемо й два.

Головне, щоб були свої люди,

а не п’яна мажорна братва».

Головне… От задумайся трохи,

ти уже десь потроху пожив.

Що було в Україні за роки,

Як Союз «у штани наложив»?

Нас човнами ганяли у найми,

ми у шахтах тонули в диму.

Нас ділили, штовхали по стайнях –

все одно – чи в Рясне, чи в Криму.

Ми на виборах десь «підробляли».

Хтось ідейно, а хтось за пшоно.

Ми активно голосували,

купувавши натомість лайно.

От і зараз нас кидають проти

поліцаїв і п’яних бидлот.

Вже стрільба і займають висоти.

Гинуть люди – вкраїнський народ!

Захлинаються співом канали –

правди жменя, ще трішки брехні:

«Журналісту мєнти наваляли».

Вперекір: «Терористи одні…»

Провокатори діють єхидно:

там порізали, там – притовкли…

Беркутнею запахло огидно…

Там встояли, а там – не змогли…

Нами крутять. Так було і буде.

І байдуже: жиди, москалі…

Бо усі ми – всього лише люди.

Завжди мудрі. І завжди дурні.

Ми погавкуєм сміло з-за лавки,

замовкаєм, як діло – труба,

не витримуєм чистки і давки,

боїмось СБУ і мента.

Прапори майорять над Майданом,

тисячі нас – усі як один.

Б’ються хвилі об мол із кевларом,

Кличе маму скривавлений син.

Проливається кров, Україно!

У запеклім тяжкому бою

як ніколи ти стала єдина,

ллючи кров не чужу – лиш свою!

Може, п’яний від крові солдатик,

може, зціпивши зуби, студент

це пойме і не стане стріляти,

зупинившись хоча б на момент?!

Може, ти, сміло випнувши груди

і звільнивши, нарешті, диван,

вийдеш з хати й підеш поміж люди.

Українець, а не горлопан!

І наївно, немов від дитини,

скажеш вголос – не криком – з душі:

«Хочу іншого для України!

Хочу всім – не одному собі!»

І як думати будеш про брата:

«То дарма, він москаль чи фашист…»,

щезнуть всі за-бабло-депутати,

в бандюків підібгається хвіст.

І релігій воскреснуть канони,

непотрібною стане брехня!

І напишуться нові закони –

для людей, а ніяк «под меня».

І ми станем єдиним народом.

Українці, а не бидляки.

І розквітнем, без сумніву, згодом.

Спільно пройдем крізь темні віки!

А на сценах одні і ті ж лиця:

Кращий кращого – лиш обирай…

У вогнях догасає столиця.

Трішки ще – і наблизиться Рай…

Google Buzz Vkontakte Facebook Twitter Мой мир Livejournal SMI2 Google Bookmarks I.ua Закладки Yandex delicious БобрДобр.ru Memori.ru МоёМесто.ru

Оставить комментарий